Амбіція, гідна поваги

«Хто бажає єпископства, той бажає доброї справи» (1Тим.3:1).
«А ти жадаєш для себе чогось великого. Не бажай!» (Єр.45:5).

Чимало християн із острахом ставляться до бажання бути лідером. Вони не впевнені, що можна мати таке бажання. Зрештою, хіба не краще, щоб посада шукала людину, ніж людина — посаду? І чи не гордовиті амбіції стали причиною морального падіння деяких церковних діячів? Хіба не випробування славою звело багатьох благородних людей із правильної дороги?

Поза сумнівами, християнин повинен протистояти гордовитим бажанням, навіть викорінити їх зі свого життя. Та мусимо визнати, що існують й інші амбіції — благородні прагнення, варті пошани та гідні наслідування. У вище наведених двох біблійних уривках — і підбадьорення, і застереження. Слова апостола Павла та пророка Єремії проводять чітку межу між різними бажаннями лідера. Якщо наша «амбіція» — це прагнення бути ефективним у служінні Ісусу Христу, пізнати й розвинути потенціал, що заклав у нас Бог, то пам’ятаймо обидва вірші й візьмімо до уваги чітку грань між ними.

Межу можна провести й між життєвими обставинами Павла й нашими з вами. Ми сприймаємо заяву апостола (у 1Тим.3:1) з позиції сучасності — престижу та пошани, наданої християнським лідерам сьогодні. Але таке уявлення далеке від реалій Павла. У дні апостола єпископ постійно перебував у небезпеці, а на його плечі було покладено нечувану відповідальність. Нагородою за лідерство в церкві були труднощі, приниження, опозиція. Лідер був першим, хто брав удар на себе під час переслідування, першим у ряду готових покласти за віру власне життя.

Лідерство в такому світлі відштовхує багатьох людей, прагнення яких зводяться до престижної посади в церкві та уваги до своєї персони. У серцях нещирих служителів залишиться мало місця для цього особливо складного та відповідального завдання. Долаючи страшні обставини, що домінували в першому столітті, навіть християни зі сталевим серцем відчували потребу в підбадьоренні та підтримці, щоби віддано й посвячено вести інших за собою. Саме тому, знаючи всю глибину відповідальності та можливі виклики, апостол каже, що хто прагне лідерства, «той бажає доброї справи».

Ситуацію, подібну до тієї, у якій перебував апостол Павло, переживають і сьогодні християни в різних куточках світу. Багато лідерів Церкви в Китаї постраждали від рук комуністів. У багатьох країнах світу в християнському лідерстві нема місця шукачам стабільного заробітку та комфортних умов для досягнення своїх цілей.

Павло надихає нас вести церкву Божим шляхом — виконувати найважливіше завдання у світі. Якщо наші мотиви правильні, то ця робота принесе дивіденди у вічності. За часів апостола тільки глибока любов до Ісуса Христа й щира турбота про братів та сестер могли бути причиною рішення стати на шлях лідерства. На жаль, сьогодні в багатьох країнах, де християнське служіння ототожнюють із престижем та привілеєм, є керівники з мотивами негідними та егоїстичними.

На прикладі Єремії бачимо, як пророк дав Барухові мудру й просту пораду: «Ти жадаєш для себе чогось великого. Не бажай!» (Єр.45:5). Єремія не сказав, що прагнути великого — це гріх. Він мав на увазі зовсім інше — егоїстичні наміри та мотиви, в основі яких пошук «для себе чогось великого». Саме вони псують високі прагнення й зводять із правильного шляху. Бажання бути великим — не гріх. Проте істинна мотивація нашого серця визначає справжній характер власних прагнень та цілей. Наш Господь не мав нічого проти бажання досягати великого, але викривав та відверто засуджував недобрі мотиви й наміри.

Кожен християнин покликаний розвивати Богом дані таланти, щоби досягнути максимуму в житті, щоб мати повноту сили та здібностей, які Він подарував. Водночас Ісус застерігав: прагнення, зосереджене на своєму «его», — неправильне. Розмовляючи з молодими служителями перед посвяченням їх у духовний сан, відомий місіонер Стівен Нейлл промовив: «На мою думку, амбіція в житті звичайної людини майже завжди призводить до гріха. Для християнина — вона завжди гріховна, а для Божого служителя — амбіція неприпустима».

Існує амбіція й іншого характеру — прагнення, зосереджене на славі Божій та духовному добробуті Його Церкви. Таке бажання має всі підстави для добрих плодів.

Слово «амбіція» походить із латини та означає «змагатися за підвищення в посаді». Таке тлумачення навіює різні асоціації: соціальні честь та визнання, популярність, пошана з боку високопоставлених осіб, можливість мати владу над іншими тощо. Амбіційні люди цього типу отримують насолоду від перебування на керівній посаді, тісно пов’язаній із фінансами та владою. В Ісуса не було часу на подібні егоїстичні амбіції. Справжній духовний лідер ніколи не змагатиметься за підвищення в посаді.

Справжня велич, справжнє лідерство полягають у місії служити іншим, а не в тому, щоби вмовляти чи примушувати інших служити собі. За істинне служіння неодмінно доведеться сплатити ціну. Часто воно супроводжується боротьбою з викликами й бойовим хрещенням у стражданнях. Саме тому кожний лідер повинен дуже відповідально поставитися до запитання Ісуса: «Чи можете ви пити ту чашу, котру Я п’ю, і хреститися хрещенням, котрим Я хрещуся?» (Мк.10:38). Справжній духовний лідер зосереджений на служінні Богу та людям, а не на гонорарах і високому званні. Такий лідер має мету — внести цінність у життя людини, а не винести з нього щось цінне для себе.

Великого лідера, графа Ніколауса фон Цинцендорфа (1700-1760 рр.) протягом життя спокушали кар’єра й багатство. Та, відмовляючись від усього, він прожив усе життя з одним-єдиним титулом графа. Ставлення цього чоловіка до амбіцій, а також весь його характер розкриває проста заява: «У мене є тільки одне прагнення та мета: Він і тільки Він». Цинцендорф відмовився від «шукання свого» й заснував славнозвісну Моравську церкву. Його послідовники, навчившись від свого лідера й запалившись від нього пристрастю, обійшли увесь світ, прославляючи Бога. До того, як місіонерство стало популярним і добре організованим, моравські брати встигли заснувати церкви за морем, де з’явилося втричі більше християн, аніж на батьківщині моравитян (що було досить незвичним досягненням на той час). Кожен дев’яносто другий моравський християнин залишив дім заради місіонерського служіння.

Чи можливо стати лідером?

«Підбери людей, щоб розвідати землю Ханаанську...Пошліть по одному старшому від кожного батьківського коліна» (4М.13:2).

Обираючи учнів, Христос проігнорував популярні тоді (та й сьогодні) ідеї про лідерство. Команда Ісуса складалася з непідготованих і невпливових, на перший погляд, людей — надто наївних для перемін світового масштабу.

Сьогодні в кожній передвиборчій кампанії задіяні великі колективи професіоналів із консультантами й радниками на чолі. Якщо придивитися до учнів Христа, то мимохіть виникає запитання: де в Його команді чиновники, фінансові аналітики, олімпійські чемпіони, всесвітньо визнані науковці чи впливові релігійні особистості? Ми бачимо протилежне: Господь обрав простих людей, не зіпсованих тогочасними почестями.

Ісус покликав людей із класу селян та робітників. Його учні не були підготовленими професіоналами. Коли відомий християнський діяч Хадсон Тейлор зробив те ж саме — набрав у свою місіонерську команду аматорів для роботи в Китаї, — релігійний світ був шокований.

Господь узяв людей малоосвічених, проте з часом вони продемонстрували неперевершені здібності. Ісус бачив у них щось таке, чого не помічали інші. Під Його мудрим керівництвом учні стали лідерами, які приголомшили ввесь світ. До прихованих обдарувань апостолів додалися палкі відданість та посвята, здобуті на шляху невдач і виснажливого служіння.

Природні якості лідерства також важливі. Буває, вони часто лежать на полиці й ніхто про них не здогадується. Зараз ми уважно розглянемо риси свого характеру й спробуємо встановити власний лідерський потенціал.

Якщо він справді лежить на полиці, то варто розвинути свої таланти та ефективно використовувати їх на Божій ниві. За допомогою запитань спробуймо побачити справжню картину своїх лідерських можливостей.

— Чи вдавалося вам хоч раз позбутися поганої звички? Щоб вести за собою інших, слід уміти приборкувати власні бажання.

— Чи тримаєте себе в руках, коли виникають проблеми? Хто втрачає самовладання, той втрачає повагу й вплив. Лідер повинен зберігати спокій у кризових ситуаціях, життєрадісність — у невдачах.

— Чи ви мислите незалежно? Лідер має брати до уваги найкращі ідеї своїх колег, щоби приймати відповідні та вчасні рішення. Водночас він не може чекати й надіятися, що хтось прийде й покаже правильний шлях.

— Чи сприймаєте критику? Чи вмієте знаходити в зауваженнях корисні поради? Смиренна людина візьме урок із будь-якої критики, навіть жорстокої.

— Чи вмієте бачити в невдачі новий початок? Які три важливі рішення ви б прийняли, проходячи будь-яке випробування?

— Чи легко досягаєте співпраці з іншими, завойовуєте їхню повагу та довіру до себе? Істинний лідер не повинен маніпулювати людьми чи тиснути на них.

— Чи вмієте підтримувати дисципліну серед своїх підлеглих, не вдаючись до силових методів? Чи сприймають люди ваші виправлення та докори без образи? Справжнє лідерство — це внутрішня риса духа й не потребує зайвих зовнішніх силових важелів для своєї підтримки.

— Ви миротворець? Лідер повинен уміти знаходити спільну мову зі своїми опонентами, примирювати інших, коли виникають суперечки.

— Чи довіряють вам люди у складних та делікатних запитаннях? Наведіть у своїй відповіді приклади.

— Чи можете переконати інших виконувати з радістю ту роботу, яку вони зазвичай не люблять робити? Лідери знають, як мотивувати людей і допомогти їм почуватися цінними та потрібними.

— Чи сприймаєте без образ протилежні вашим погляди? Лідери неодмінно наткнуться на опозицію.

— Чи можете подружитися надовго? Коло ваших вірних друзів говоритиме про ваш лідерський потенціал.

— Чи залежить якість вашої роботи від того, хвалять вас чи ні? Чи можете зберігати спокій у час осуду, навіть за тимчасової втрати впевненості?

— Чи вільно почуваєтеся в присутності незнайомих людей? Чи нервуєтеся в кабінеті керівника? Справжній лідер уміє не лише проявляти владу, а й коритися їй.

— Чи почуваються ваші підлеглі природно, коли звітують перед вами? Лідер має бути приязним та співчутливим.

— Чи цікавлять вас люди взагалі? Різних типів? Різного віку? Чи нема у вас упереджень?

— Ви тактовна людина? Чи можете заздалегідь передбачити, як ваші слова вплинуть на співрозмовника? Істинний лідер добре думає перед тим, як говорить.

— Чи є у вас сила волі? Лідер не може ані хитатися, ані плисти за течією. Він чи вона знає різницю між впевненістю й впертістю.

— Чи здатні ви пробачати? Чи носите в собі почуття образи й непрощення до людей, які завдали вам болю?

— Чи ви оптимістична людина? Песимізм та лідерство перебувають на протилежних полюсах.

— Чи є у вас мета в житті, як у апостола Павла. Така цілеспрямованість допоможе зосередити вашу енергію й ваші можливості на досягненні наміченої мети. Лідерам особливо необхідна цілеспрямованість.

— Чи відповідальна ви людина?

Ціна згаданим запитанням невелика, якщо ми самі не візьмемося за виправлення власних недоліків і не заповнимо прогалини у своєму житті. Крапку в перевірці свого лідерського потенціалу поставимо тоді, коли не чекатимемо з моря погоди, а почнемо діяти. Чом би не взяти свої вади й сфери поразок, про які нам добре відомо, та в співпраці зі Святим Духом — Духом дисципліни — зосередитися на зміцненні слабкостей та виправленні помилок?

Риси справжнього лідерства у всій своїй повноті були в характері Ісуса Христа. Кожен християнин повинен поставити собі за мету та молитися за те, щоби переймати риси Ісуса.

Із книги-бестселлера Освальда САНДЕРСА «Духовне лідерство»

Благовісник, 4,2022